Урок української літератури  в 10 –А класі

МБЗЗ «Чернишевська школа»

 

Тема уроку:     

          Поетична збірка «Зів’яле листя» - шедевр  інтимної                                лірики І.Я.Франка.

 

Мета уроку:

          Визначити основні мотиви інтимної лірики  Франка, розвивати вміння аналізувати поезії,

виховували красу людських взаємин.

                       

 

Хід уроку

 

1.Слухання пісні на слова І.Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

-Хоч  багато хто вважає  цю пісню народною, але  у цієї пісні є автор  І.Я.Франко.

3. Оголошення теми  і мети уроку

 

      Сьогодні ми поговоримо про особисте життя цієї геніальної людини. А про життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно! Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.

       Але спочатку треба  визначити поняття «інтимна лірика»

Інтимна лірика-умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Ця лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця.

      Отже, сьогодні на уроці буде йти мова про жінок у долі й творчості І.Я.Франка. Саме Франко вважається генієм інтимної поезії.

4.Вступне слово вчителя про збірку «Зів’ яле листя»

      У 1896 році на світ з явилася лірична збірка «Зів’ яле листя»

«… Це такі легкі, ніжні вірші, з такою гамою  почуттів      і розумінням душі людської, що читаючи їх, не знаємо, кому віддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв»

     Збірка складається з трьох жмутків:

«Перший жмуток» - 1886-1893

«Другий жмуток» - 1895

«Третій жмуток» - 1896

В кожному жмутку по 20 віршів.  І зараз ми дізнаємося, кому присвятив Франко ці вірші

 

                             « Тричі мені з являлася любов,

                                 Тричі  в руці від раю ключ держала…»

 

І тричі поет утратив надію на щастя. Нерозділені кохання залишили по собі «невтишиму тоску», засипали зів ялим листям сподівання

     /  « Розвійтеся з вітром, листочки зів ялі» /

 

5. Знайомство з інтимною лірикою І.Я.Франка

        / З вірша « Тричі мені являлася любов» /

Тричі мені  з являлася любов…

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, з обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці, сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

              

-         Хто ж вона така, ця невинна як дитина?…

 

 Франко напрочуд точно й тонко подає образ коханої жінки, наче тонким різцем вирізблює його з граніту. Для змалювання непорочної чистоти, її високої духовності використовує запозичений з біблії символ – білу лілею.

 

   / Розповідь про Ольгу Рошкевич/

 

    Доля склалася так, що  Франка взяли репетитором  для  брата Ольги – Ярослава. У домі Рошкевичів він уперше побачив Ольгу. Вона мала  хороше виховання, вміла читати, писати,  добре знала польську, німецьку  та модну на той час французьку мови, розумілася на етикеті.

     Батькам Ольги він сподобався, а ще більше він сподобався навколишній інтелігенції. Двадцятирічний Франко офіційно попросив батьків Ольги її руки. Його пропозицію прийняли, але вирішили, що  Івана  й Ольгу вважатимуть зарученими, а весілля  справлять тоді, коли Франко вивчиться й отримає посаду.  Він, щасливий,  повернувся додому – і раптом його заарештували.  І коли батько Ольги- а він був грамотною людиною, попом, - врешті усвідомив, що чекатиме на його доньку поруч із Франком, він активно спротивився тому, щоб вони пов язали свої долі.

    Ні, не зразу здався Франко! Він знаходить неймовірні способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає книжку, в якій наколоті букви. Ольга закривається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

     Франко пише Ользі:

 

          Зближаєсь час, і , радісно тремтячи,

В твої обійми щирі кинусь я,

І скаже поцілуй мені гарячий,

       Що будь-що-будь, а ти повік моя!

Моя і невідлучна! Бо сльозами

І горем ти звітована зо мнов!

      Нема стіни, перегород між нами!

                                 Не знає стін, перегород любов!

 

- У хаті Рошкевичів щодня сварки. Мати нарікає свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться.  Він розуміє, що тепер не так просто буде віддати Ольгу заміж.  Але Ольга надумала фіктивно вийти заміж, щоб вийти   з –під  опіки батька.  Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, теж священиком, ніжним, делікатним, був довічним.

   Лист Ольги  про те, що вона виходить заміж, звалив Франка з ніг. У нього – крововилив.

          /   вірш «І ти лукавила зо мною»/

                      За ролями

 

                                   

 

                               ***

 

       …      Прощай! Твого ім. я

                 Не вимовлю ніколи я,

                 В лице твоє не гляну!..

     …         Мене забудь швиденько ти,

                 Своїх дітей люби, пести,

                  Будь вірна свому мужу!

                  І не читай моїх пісень,

                  І не воруш ні в ніч, ні вдень

                  Сю тінь мою недужу…

 

Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з поваги і пошани до Франка. Більш того, він сам возив її на побачення з Франком.

Пізніше Франко відмовився від Ольги. Чому? Кожен мав свою правду. Вона – що якби Франко справді хотів одружитися з нею, вони одружилися б всупереч усьому. Він – що усвідомлював, яке непросте життя його чекає, а тому не міг приректи кохану на страждання.

       / поезія «Як на вулиці зустрінеш»/

 

-А у самого котилися сльози…      

 

                                    

 

     Пізніше Франко зрозумів,що лиш Ольга Рошкевич – то його перша й найголовніша в житті любов, яку він проніс через усе життя, з якою він порівнював усі наступні – і не знаходив ні тієї щирості, ні тієї відданості, що були в Ользі

 

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні…

 

Але  лине час і…    

                             Явилась друга – гордая княгиня,

                              Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

                              Таємна й недоступна, мов святиня,

                              Мене рукою зимною вона

                              Відсунула і шепнула таємно:

                              «Мені не жить, тож най умру одна».

                              І мовчки щезла там, де вічно темно.

 

   -  Цими словами ми відкриваємо другу сторінку життя Франка, пов’ язану зі знайомством ще з однією жінкою, котра наповнила його душу «дивом золотим», незмірним щастям і невимовно пекучим болем.     Це – Юзефа Дзвонковська.

 

     ЇЇ    ім. я  постійно згадували  станіславські друзі Франка. З їхніх розмов поставав образ надзвичайно вродливої, розумної дівчини. Всі вони  були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідала взаємністю. Може це від того, гадали вони, що Юзефа була «високого походження»   А може, вона присвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка.

Розмови про Юзефу інтригують Франка .Інтригують настільки, що він прагне побачити її.

Фелікс Дашинський, друг Івана, пише йому:

 

 «Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись.  Гляньте, вона ж Дантова  Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки… обняти тільки раз – і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. Такій королеві можна віддатися душею і тілом, піти за нею край світу, кинутись в огонь або  в воду… Це якийсь  диявол, а не жінка! А знаєте чим притягує? Величезним тактом… Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності.»

 

      Франко покохав її.  Мало того, він вирішує, що Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто бути його дружиною .  Між Юзефою і Ольгою Рошкевич було багато спільного: витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювала одну жінку в іншій.

      Франко написав  ( як цього вимагав етикет)  листа до матері Юзефи з проханням  «о руку і серце її дочки». ( батька уже не було). Мати  Юзефи відмовила Франкові.  Він думав, що то  аристократичне походження заважає їй поріднитись з ним і написав:

                           Я не знав, що то осінь холодна!

                           Я й забув, що то смерті пора,

                           Я й забув, що ти кров благородна,

                            Що між нами безодня стара.

                            Що між нами народнії сльози,

                            Що любиться нам зовсім не слід;

                            Я й забув, що столітні погрози                                  

                           Відлучили від мого твій рід.

 

Він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину. Юзя не пішла за нього заміж, бо знала про свою хворобу- туберкульоз і за кілька років відійшла з життя. І в його поезії зринуть квіти непроминальної любові

 

                        Квітко осінняя,

                        Бита сльотою,-

                        Чом так тяжкий мені

                        Жаль за тобою?

                          Стрівши мельком тебе

                          На своїй путі,

                          Чом же не можу

                           Тебе я забути?..

 

 

-  Час лікує. Тільки праця, тільки праця – ось що тепер його врятує – сподівався він.    А  ж  ось…

             

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розливається в простір…

 

 

         «Фатальним для мене було те, - писав  згодом  Франко, - що, вже листуючись з моєю теперішньою  жінкою, я  здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Ось ця любов перемучила мене дальших 10 літ»

      

                 Ім. я та прізвище цієї жінки Целіна Журовська..

  Вона мешкала в Дрогобичі та Львові, де працювала поштовим службовцем. Там її й побачив Франко.   Цариця, королева сонця, мрій і дум поета…

Він обожнював її, вона була  царицею його душі.

 

Микола Вороний написав вірш « Аve,  Regina!»(замість Целіна)

 

Журовська була єдиною з коханих  Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов ю. Саме  завдяки їй з явилася збірка «Зів яле листя»

Але до образу Целіни Журовської Франко добирає зовсім інші епітети і символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою й гордою і не відповідала на любов поета. Ось чому в його уяві вона «женщина чи звір», «сфінкс»:

 

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялась

І смокче кров, і геть спокій жене…

І дивні іскри починають грати

В її очах – такі яркі, страшні…

 

Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде  з роботи, а він – слідом. Вона зупиниться _ зупиниться і він. Він, як школяр, боявся промовити до неї й слово, годинами простоював під її вікнами. Панну це смішило і злило водночас. Тим часом Франко страждав:

                  Чого являєшся мені

                  У сні?

                  Чого звертаєш ти до мене

                  Чудові очі ті ясні,

                  Сумні,

                  Немов криниці дно студене?..

 

     Целіна була звичайна приземлена жінка, яка мала свої плани і свої розрахунки. Чи винна вона, що  її обрав за об єкт свого «невиплаканого серця» Франко?    Ні.   

  Чи оця пізня пристрасть не розгорілася від того, що колись давно, в дні юності, він побачив, як йому здалося щастя. Потім уперто шукав його знову і знову. І здалося, що саме тепер воно промайнуло перед ним. Він кинувся його наздоганяти, але виявилося, що все це лише примара, ілюзія, котра ще більше загострила біль, нагадавши про дні юності.

                   / « Як почуєш вночі…» /

 

       Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль. Вірші були для нього ліками. Фатальне кохання, яке опалило серце поета в сорокарічному віці, не принесло нічого, крім страждання і мук.   Можливо,  «зів яле листя», свої поезії він  прикладав до болючого серця, як колись мама прикладала подорожник до порізаного пальчика…  Щоб рана загоїлась. В них він виливав свій біль.

-         Як склалися долі тих жінок згодом, коли із Франком їхні життєві стежки розходилися?

 

Супертрагічно.  Жодна жінка, яка мала стосунки з Франком, потім не була щаслива. Для Франка протягом усього життя було священним ім. я  Ольги,   вона  не любила свого чоловіка, до самої смерті зберігала  Іванові листи, перечитувала їх, заповіла сестрі покласти їх їй у труну.     На жаль, вони не зберіглися для читачів.  

   Що ж, кожна людина має право на своє, особисте, на свою таємницю.

 

    -  Швидко померла  Юзефа Дзвонковська.

 

     Целіна Журовська знайшла такого, якого шукала : високого, дуже симпатичного брюнета з голубими очима, при дуже доброму становищі ( працював суддею) і хороших характеристиках. Але одне було погано : дуже пив. Якось восени напившись, провалився в болоті, застудився і помер.  Целіна залишилася з двома дітьми.  Вона використовувала ім. я Франка в своїх меркантильних цілях. Але є історичні факти, які цю жінку дуже підносять.

       Коли Франко захворів, його треба було повезти в Ліпік. І попри те, що були уже дорослі діти, друзі, знайомі, повезти  його, уже геть безпомічного , погоджується саме Целіна. Згодом Франко забирає Целіну  з дітьми  до себе  і вона стає  в його домі  на деякий час домашньою робітницею.

 

-         Але ось на цій фотографії поруч з Франком вродлива жінка. Хто це?

Сам поет сказав  про неї : «Жінка, яка завжди була поруч…»

 

    У  1885 році Франко був у Києві з метою організувати видання  нового журналу. Тут уперше зустрічає  Ольгу Хоружинську. Йому подобається її енергія, розум, розмах, і  він розкриває їй своє зацікавлення нею. Згодом сам зізнається, що не любов одружила їх,  а розрахунок: у своїй дружині хотів бачити передусім помічника і друга, а потім решту. Ольга страшенно закохалася в нього. ЇЇ родина була шокована. Франко – бідак, який бореться із життям, якого ігнорують, а вона – гарна, розумна.  Але  Ольга вирішила, що вона – саме та, хто врятує Франка від дурного й жорстокого світу.

        Одружилися. Почалися арешти, бо Ольга зі Східної України, а Франко – із Західної. Вона - «москалиха». До них ніхто не ходив у гості і не запрошував до себе. Їй було байдуже, що там хто про неї скаже – вона біля свого чоловіка і їй добре. Треба сказати, що любов до дружини до Франка таки прийшла, і вони навіть були разом щасливі.

   Франко не кривить  душею: « Я мусив хоч крихітку полюбити  Вас» Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що  колись писав першій Ользі, Рошкевич.  Нехай та далека й загублена любов буде його зіркою. Нехай!  Вона ж буде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все.  Буде його захисницею. Зробить те, на що не  відважилася  жодна жінка.   Вона прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала.

        За їх спинами було безконечне шепотіння. ЇЇ не сприймали. Вона захворіла психічно .Хвороба почала прогресувати, коли Франка наприкінці Х1Х століття  почали дуже цькувати за його статтю «Поет зради», де він повів мову про подвійну мораль поляків. Йому не дали п