Усе найголовніше та найважливіше для школяра відбувається на уроці, оскільки за роки свого навчання він відвідає майже 10 тисяч занять і не менш як 98 % робочого часу вчителя буде присвячено саме уроку: його плануванню, проведенню, модернізації, рефлексії над ним тощо.
    Гарна школа починається з уроку. Від нього залежить усе: культура, доброзичливість у взаєминах між учнями, вчителями і батьками. Час вносить корективи в структуру й типологію уроку, в методи і засоби навчання, однак авторитет самого заняття настільки високий і міцний, що не підлягає сумнівам навіть найсміливіших критиків... Саме тому ми звертаємося нині до уроку як основної форми навчання зі спробою розглянути всю його багатогранність і багатоаспектність як єдину процесуальну систему.

    Зрозуміло, що уроки в умовах гуманізації навчання, в умовах співробітництва (вчитель — учень) потребують величезної підготовчої праці, великих знань, якщо хочете, готовності душі. Форма уроку найсправжнісінького, творчого педагога не заважає, а допомагає йому в його праці, підвищенні якості навчання.                                                

            Сучасний урок, якісний урок, якісна освіта — всі ці питання постійно перебувають у полі уваги не тільки вчителів: вони хвилюють випускників, їх обговорюють батьки, роботодавці, висуває держава як одну з головних проблем забезпечення якісної освіти. Ми, вчителі, маємо усвідомити: щоб освіта була якісною, педагогічну діяльність слід спрямовувати не тільки на засвоєння учнями знань, предметних умінь і навичок, а й на засвоєння ними способів, методів і прийомів, на розвиток здібностей у пізнанні нового, незнайомого, на створення умов для розвитку самостійності та набуття ще в шкільному віці досвіду вирішення проблеми, реалізації своїх намагань як в освітній діяльності, так і загалом у суспільстві.
      Виходячи з нових реалій і потреб суспільства, ми розуміємо та відчуваємо на практиці: особливістю сучасності стає те, що людина для самореалізації в суспільстві має набути вміння самостійно, усвідомлено робити вибір, активно діяти та природно сприймати зміни, вміти структурувати свій життєвий простір і вчитися протягом життя, тобто стати  діяльною людиною-творцем. 

      Але повернемося до нашої сьогоднішньої теми і з’ясуємо перш за все: що ж нового несе нам нова програма з фізики, щоб ми, вчителі, розуміли, що від нас хочуть ті люди, які запропонували нам цю програму.

      Основною характеристикою традиційної системи освіти були

конкретно-практичні знання, викладені у вигляді готових зразків.

          Традиційна методика викладання предметів була спрямована здебільшого на запам’ятовування програмового матеріалу і відтворення його.

        Нині у школах потрібно змінювати пріоритети цілей навчання:

на перший план треба висувати його розвиваючу функцію, культ

самостійності і нестандартності думок. А це означає, що нова програма, якщо до неї відноситися по-новому, повинна навчити всіх, тобто, якщо  проблеми, які виникли сьогодні перед учнем, він зможе розв'язати за допомогою вчителя, то назавтра він зможе розв'язати такі проблеми самостійно.

         Ця орієнтація на "зону найближчого розвитку", на "завтра", а не на "вчора" розвитку дитини. При такому підході на кожному уроці перед учнями треба ставити "важкі проблеми", що вимагають розумових зусиль.

     Але орієнтування тільки на "важке навчання" з постановкою все більш складних проблем на кожному уроці не гарантує успіху.    Як коня можна силою привести до річки, але не можна заставити напитися, так і учня можна заставити сидіти на уроці фізики, але неможливо примусово чомусь навчити і розвинути його здібності. Кінь може пити воду, коли захоче, учень вчитися -тільки тоді, коли захоче вчитися. Для досягнення успіхів в навчанні і розвитку учнів необхідна їх внутрішня мотивація до процесу навчання…

    Зараз я ставлю в цьому питанні великі три крапки і переходжу до тієї теми, яку мені запропонували розібрати.