Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа “культурною революцією”.  За короткий термін планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гумані­тарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного бу­дівництва.

Набираюча силу тоталітарна держава не була зацікав­лена в докорінному перевороті у свідомості трудящих, під­вищенні їхнього культурного рівня. Системі, що формува­лася, потрібні були виконавці, а не люди, здатні відігравати активну роль в історичному процесі. Водночас реалізація сталінського «великого стрибка» вимагала певного освіт­нього і культурного рівня учасників цього процесу. Цим зумовлюється неоднозначний і суперечливий характер культурних перетворень у 20—30-ті роки. Характерними ознаками духовного життя суспільства в цей час стали, з одного боку, новаторство і пошук, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і продуку­вання культури, а з іншого — форсованими темпами на­ростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологіза­ція, загальне зниження рівня культури.