Тема досвіду: «Розвиток швидкості та спритності в учнів через використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури».

 

Адреса досвіду: Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 165 Харківської міської ради  Харківської області.

 

Автор досвіду: вчитель фізичної культури Андрусенко Юрій Володимирович.

 

Провідна наукова ідея досвіду ґрунтується на припущенні, що динаміка розвитку швидкості та спритності у дітей шкільного віку залежить від організаційно-методичних умов використання ігрової діяльності (рухливих ігор та естафет) та базується на поєднанні розумової та рухової діяльності дітей на фоні підвищеного емоційного стану.

 

Мета досвіду: розвиток в учнів швидкості та спритності у поєднанні розумової, рухової та психоемоційної діяльності.

 

Задачі:

·                   розвиток швидкості та спритності;

·                   виховання позитивного ставлення до занять фізичними вправами;

·                   формування комунікативної компетентності учнів;

·                   ознайомлення учнів з різновидами ігрової діяльності;

·                   сприяння формуванню особистісної фізичної культури школярів.

         

Наукова основа досвіду:  методологія досвіду базується на теорії адаптації людини (Ф.З. Мєєрсон, М.П. Пшенникова, Л.В. Кисельов); використанні загальних принципів і підходів, сформульованих у теорії функціональних систем (П.К. Анохін); сучасній теорії фізичного виховання школярів (Т.С. Бондар, Т.Ю. Круцевич, Т.Т. Ротерс, Б.М. Шиян тощо).

 

Актуальність досвіду: Збереження та зміцнення здоров’я школярів є одним із стратегічних завдань системи загальної середньої освіти, що визначено у низці нормативних актів України («Національна доктрина розвитку освіти в Україні», затвердженаУказом Президента України № 347/2002 від 17 квітня 2002 року; «Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту», затверджена Указом Президента України № 1148/2004 від 28 вересня 2004 року; наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження заходів, спрямованих на реформування системи фізичного виховання учнів та студентської молоді у навчальних закладах України» № 1078 від 27 листопада 2008 року та ін.). Одним із шляхів його реалізації є забезпечення оптимального рівня рухової активності учнів загальноосвітніх навчальних закладів через створення сприятливих умов для занять дітей та молоді фізичними вправами в режимі навчального дня, зокрема на уроках фізичної культури (Ю.В. Васьков, 2009; Т. Ю. Круцевич, 2003; Т.Т. Ротерс, 1998, 2010; В.О. Сутула, 2009; Н.М. Терентьєва, 2008; Б.М. Шиян, 2007 та ін.).

Одним із напрямків реалізації  описаного вище є використання на уроках фізичної культури інноваційних компонентів у змісті ігрової діяльності, тому що саме ігри є тими засобами фізичного виховання, що забезпечують щільність рухової та розумової активності учнів на фоні позитивного психоемоційного стану. Це гостро ставить питання щодо методичного обґрунтування організаційних умов ефективного використання ігрової діяльності на уроці, що й зумовило тему досвіду. 

 

Новизна досвіду: вперше методично обґрунтовано використання інноваційних компонентів ігрової діяльності у сполученні з традиційним добором програмного змісту уроків фізичної культури.

 

Результативність: упродовж реалізації досвіду, з метою виявлення змін у динаміці фізичної підготовленості школярів під впливом експериментальної методики, було проведено вимірювання рівня розвитку фізичних якостей хлопців та дівчат. Дані узагальнені у діаграмах, які зображені на рис. 1 та 2.

Так, у порівнянні з початком експерименту, у хлопців достовірно змінилася інтенсивність розвитку швидкості: якщо на початку дослідження приріст показника швидкості становив у середньому 15 %, то після застосування розробленої нами методики – 32,1 %.

Достовірних зрушень зазнали й показники розвитку спритності хлопців. На початку дослідження динаміка становила 39,2 %, наприкінці – 47,3 %, тобто приріст склав 8,1 %.

Схожі результати спостерігалися щодо розвитку швидкісно-силових здібностей хлопців. У групі хлопців на початку досвіду динаміка становила 34,8 %, наприкінці – 46,6 %, що становить різницю 11,8 %.

Отже, узагальнюючи вищевикладене, можна констатувати, що впровадження розробленої нами методики розвитку швидкості та спритності в учнів через використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури суттєво вплинуло на інтенсивність розвитку фізичних якостей хлопців. За час упровадження досвіду динаміка фізичної підготовленості хлопців становила 17,7 %.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Динаміка фізичної підготовленості хлопців упродовж упровадження досвіду.

 

Подальший аналіз матеріалів досвіду, засвідчив, що аналогічна ситуація щодо динаміки розвитку фізичних якостей спостерігається й у дівчат. Дані зображено на рис. 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Динаміка фізичної підготовленості дівчат упродовж упровадження досвіду.

 

Показники динаміки розвитку фізичних якостей зросли у наступних значеннях:

-   швидкість (на початку упровадження досвіду показник у дівчат становив 20 %, наприкінці – 38 %, покращення на 18 %);

-   спритність (у дівчат показник даної фізичної якості на початку упровадження досвіду був – 12 %, наприкінці – 39,3 %, ефективність становить – 27,3 %);

-   швидкісно-силові якості (на початку дослідження показник становив 4,2 %, наприкінці – 36,1 %, ефективність – 31,9 %).

Отже, проведений порівняльний аналіз засвідчив, що показник динаміки розвитку фізичних якостей дівчат за час реалізації досвіду зріс у середньому на 25,9 %.

Таким чином, розроблена нами методика впливає на стан фізичної підготовленості учнів середньої школи. На нашу думку, це пов’язано як з загально розвиваючим впливом підібраних ігрових вправ та введеними елементами змагальності, так й з тим, що школярі виконували рухи з більшим задоволенням, ніж звичайно.

 Ефективність упровадження досвіду також підтверджується досягненнями учнів. Так 9-Б клас є багаторічним переможцем районного етапу Малих Олімпійських ігор і змагань з веселих стартів, призером міського етапу малих Олімпійських ігор «Діти  Харківщини», легкоатлетичної естафети і Бігу патрулів. В 11-А класі навчаються учні-переможці районних та міських змагань з легкоатлетичного чотирьохборства, переможці обласних змагань з легкої атлетики, учасники та переможці і призери Чемпіонату України з легкої атлетики. Ці класи є найкращими в школі з вивчення фізичної культури, а деякі учні є спортивною гордістю не тільки  Київського району, але й Харківської області.

 

Умови ефективного функціонування досвіду: творча особистість учителя, доброзичлива атмосфера на уроках, створення ситуації успіху.

 

Можливості творчого використання досвіду: Уроки з розвитку швидкості та спритності з використанням естафет та рухливих ігор дають  можливість для розвитку творчості вчителя та учнів:

-   творче використання та удосконалення існуючих естафет;

-   розробка власних рухливих ігор;

-   залучення до діяльності учнів, які мають різні рівні навчальних досягнень  (від високого до низького);

-   індивідуальна робота з обдарованими учнями.

        В умовах сучасного навчання все більше приділяється увага роботі з обдарованими учнями, вихованню творчої особистості.

 

Напрями подальшого удосконалення та розвитку досвіду: представлений досвід не претендує на остаточність результатів та визначається перспективами майбутніх досліджень підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури щодо застосування методик та технологій формування здоров’язбережувальної компетенції та фізичної культури особистості школярів, а також формування готовності вчителів фізичної культури до здійснення такої діяльності.

 

Зміст досвіду

I. Теоретичні основи розвитку швидкості та спритності

1.1. Швидкість

Швидкість – це здатність людини до термінового реагування на подразники і до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутності значного зовнішнього опору.

Швидкість – це здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною для даних умов витратою часу. 

Це комплексна рухова якість, яка проявляється через:

oбистроту рухових реакцій;

oбистроту виконання необтяжених поодиноких рухів;

oчастоту (темп) необтяжених рухів;

oшвидкий початок рухів.

Рухова реакція – здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Бистрота рухових реакцій – процес, який починається зі сприйняття інформації, котра спонукає до дії (заздалегідь обумовлений сигнал або ситуація, що має сигнальне значення) і закінчується з початком руху-відповіді.

Схематично рухова реакція складається з 5 компонентів:

1.     Сприйняття подразника рецепторами.

2.     Передача збудження від рецепторів до ЦНС.

3.     «Усвідомлення» отриманого сигналу ЦНС і формування сигналу-відповіді.

4.     Передача сигналу-відповіді до м'язів.

5.     Збудження м'язів і відповідь певним рухом.

Проста рухова реакція – це здатність людини якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал).

Складна рухова реакція – здатність людини правильно і своєчасно реагувати на навколишні подразники. 

Реакція на об’єкт, що рухається (РОР)– здатність швидко і точно реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкту в умовах дефіциту часу та простору.

В основі РОР – вміння постійно утримувати об’єкт в полі зору, визначати його просторові і часові переміщення та оперативно підбирати адекватні рухи-відповіді.

Реакція вибору – це здатність швидко і точно здійснювати добір адекватної відповіді в умовах дефіциту часу та простору.

Швидкість поодиноких рухів. Прості, необтяжені рухи (прямі окремі удари у боксі, уколи у фехтуванні) потребують максимального прояву бистроти. Координація таких рухів відносно проста і мало впливає на швидкість їх виконання. У складніших за координацією рухах швидкість їх виконання пов’язане з удосконаленням міжм’язової координації: чим простіша за координацією вправа і чим більш автоматизований рух, тим менше напруження припадає на ЦНС під час його виконання і тим більша швидкість руху. Разом з тим, чим більша складна координація і чим більший зовнішній опір, тим більше час рухової дії обумовлюється не бистротою, а координаційними і силовими можливостями. 

Частота (темп) необтяжених рухів виключно важлива у циклічних рухах спринтерського характеру і при швидкому повторенні ациклічних рухів (наприклад, серія ударів у боксі). Кожний рух такого типу являє собою упорядковане чергування напруження і розслаблення одних груп м’язів (синергістів) з одночасним розслабленням і напруженням інших (антагоністів). Слід зазначити, що процеси розслаблення протікають значно повільніше, ніж процеси напруження. При невисокому темпі це чергування протікає досить чітко і без помилок. При збільшенні темпу рухів настає такий момент, коли збудження м'язів-синергістів і м'язів-антагоністів частково співпадає (м'язи не встигають розслабитися між черговими напруженнями). Внаслідок цього виникає швидкісна напруженість, яка не дозволяє збільшити частоту рухів і навіть підтримувати її на досягнутому рівні.

Швидкий початок руху (різкість). Залежить від прояву вибухової сили і має значення для ефективності швидкісно-силових вправ, зростання швидкості початку руху.

Усі види швидкісних якостей людини є досить специфічними. Елементарні прояви бистроти пов’язані між собою відносно слабо. У людини може бути висока швидкість поодиноких рухів і відносно низька частота рухів.

Обмежене перенесення бистроти з однієї вправи на іншу можливе лише при подібності їх структури.

Найбільше перенесення швидкості у дітей та підлітків. Тому з дітьми та підлітками доцільно комплексно розвивати всі види швидкості за допомогою різноманітних вправ.

 

1.2. Спритність.

Спритність – складна, комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена як її здатність швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність в залежності від ситуації, що склалася.

Головною складовою спритності є координаційні здібності людини (за даними Б. Шияна), удосконаленню яких слід приділяти основну увагу, розвиваючи саме спритність.

Координація – це здатність людини раціонально узгоджувати рухи ланок тіла при вирішенні конкретних рухових завдань.

Координація характеризується можливістю людей управляти своїми рухами. Координаційні здатності людини дуже різноманітні й специфічні. Проте їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють.

Види координаційних здібностей:

·                    здатність оцінювати і регулювати просторові, просторово-часові, динамічні параметри рухів;

·                    здатність зберігати стійку рівновагу;

·                    здатність відчувати і засвоювати ритм;

·                    здатність довільно розслабляти м’язи;

·                    здатність узгоджувати рухи в руховій дії;

·                    координованість рухів (спритність).

Здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів і сприйняттів, які часто доповнюються слуховими і зоровими. 

Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної і соматосенсорної систем. Звичайно, що конкретна ситуація рухової діяльності, яка пов’язана зі збереженням рівноваги, визначає провідними ті або інші системи. Найчастіше прояв рівноваги обумовлюють соматосенсорна і вестибулярна системи. Проте обмеження або виключення зору в усіх випадках пов’язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу.

Рівновага – це здатність людини зберігати стійку позу у статичних і динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, у єдиноборствах тощо.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно відповідати відновлююче зусилля особи шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування.
Відчуття ритму як здатність точно відтворювати просторові, часові, силові, швидкісно-силові і просторово-часові параметри рухів значною мірою обумовлює ефективність різноманітних рухових дій. Особливого значення це відчуття набуває в рухових діях, для яких характерна значна координаційна складність і попередня детермінованість рухів (наприклад танці, трудові операції на токарних або фрезерувальних верстатах та ін.) У таких рухових діях навіть незначні відхилення від необхідного ритму рухів, що виражаються в зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м’язів, можуть суттєво вплинути на результат рухової дії.

Здатність до орієнтування у просторі визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, що склалася, відносно просторових умов, і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання рухового завдання.

Здатність до довільного розслаблення м’язів. Під час виконання різноманітних рухів спостерігається безперервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м’язів і м’язових груп, раціональне чергування складніших композицій режимів їхньої діяльності. При цьому різні м’язи і м’язові групи виконують різні функції. Одні забезпечують виконання рухів і подолання опору за рахунок довільного скорочення, робота інших м’язів спрямована на збереження стійкої пози.

Координованість рухів.  Координованість рухів – це здатність до раціонального прояву фізичних якостей і перебудови рухових дій у конкретних умовах на основі існуючого запасу рухових умінь і навичок. Вона має важливе значення в екстремальних умовах рухової діяльності, особливо в умовах дефіциту простору і часу.

 

 

II. Практичні основи розвитку витривалості

2.1. Засоби вдосконалення швидкості

1. Рухливі ігри.

2. Спортивні ігри за спрощеними правилами і на менших, ніж стандартні, майданчиках.

3. Естафети.

4. Біг, плавання з гандикапом (шанси на перемогу врівноважують на старті розташуванням учасників забігу на певній відстані один від одного у відповідності з рівнем розвитку бистроти).

5. Імітація рухів руками або ногами в бігу, плаванні з максимальною або варіативною частотою та з різних вихідних положень (стоячи, лежачи, сидячи).

6. Біг, плавання з максимальною або варіативною частотою рухів.

7. Біг, плавання з прискоренням.

8. Біг, плавання „з ходу” – подолання короткого відрізку (тривалістю    2-4 с) з максимальною швидкістю після попереднього розгону.

9. Виконання циклічних вправ зі старту (стартовий розгін) без команди або за командою стартера.

10. Біг, плавання з варіативною швидкістю в межах 70-100 % індивідуального максимуму у конкретній вправі.

11. Швидкісний біг, їзда на велосипеді рельєфною хвилеподібною поверхнею.

12. Вправи з різкою зміною темпу, довжини кроку і напрямку руху.

13. Швидкісні вправи в полегшених (ускладнених) відносно звичайних умовах (плавання або веслування за течією, біг за вітром або під гору, плавання на буксирі та ін.). Полегшення (ускладнення) умов повинно бути таким, щоб не призводило до порушень структури рухів основної вправи.

14. Швидкісні вправи із застосуванням додаткових предметів. 

15. Виконання швидкісних циклічних вправ із застосуванням звуколідерів темпу рухів.

16. Швидкісно-силові вправи: стрибки з ноги на ногу; стрибки на одній нозі; стрибки через набивні м’ячі, встановлені на різній відстані; стрибки (ліворуч-праворуч) через гімнастичну лаву з просуванням уперед; вистрибування з напівприсіду; стрибки через скакалку та ін.

17. Вправи на розтягування м’язів, зв’язок і сухожиль для збільшення амплітуди рухів.

 

 

 

2.2. Основи методики розвитку спритності.

У цілісній руховій діяльності координаційні здібності проявляються у взаємодії, але у певних ситуаціях роль окремих здібностей змінюється. Для кожного із вказаних видів координаційних здібностей розроблена обґрунтована методика їх розвитку. 

Загальні положення методики розвитку спритності.

Слід зауважити, що розвиток спритності відбувається, в першу чергу, шляхом створення більшого, ніж у наступні періоди фонду нових форм координації рухів. 

Оскільки спритність за допомогою певної вправи розвивається доти, доки вона не буде засвоєна, доцільно регулярно оновлювати, проводити їх за складніших умов.

Таким чином, для розвитку спритності можуть використовуватися будь-які вправи, але за умови, що вони мають елементи новизни:

·   виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

·   виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

·   зміна темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

·   варіювання просторових меж виконання вправи;

·   виконання додаткових рухів;

·   щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

 

Висновки

1. У процесі впровадження досвіду, спираючись на досягнення науки та теоретико-методичні основи педагогіки з формування рухливих якостей людини було розроблено методику розвитку швидкості та спритності в учнів через використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури, у яку було включено інноваційні організаційно-методичні компоненти.

 

2. Упровадження методики розвитку швидкості та спритності в учнів через використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури дозволило суттєво покращити інтенсивність розвитку вище вказаних фізичних якостей учнів. Так, за час упровадження досвіду інтенсивність динаміки фізичної підготовленості школярів підвищилася в середньому на 21,8 %. Результати також підтверджуються перемогами учнів на змаганнях різних рівнів та фізкультурно-оздоровчих конкурсах, пов’язаних з проявами спритності та швидкості.