Народ з покоління в покоління передає свій соціальний досвід, своє духовне багатство, своє історичне надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну культуру. Народ – це перший історик, перший письменник, перший поет, перший вихователь, перший педагог.

               Народ завжди піклувався про своїх дітей, виховував їх, передавав їм свій життєвий досвід, навчав мудрості життя. Створена генієм народу, етнопедагогіка – це основа загальнолюдської педагогічної культури. Саме народну сімейну педагогіку використовували в своїх працях Я.А.Коменський, Г.Песталоцці, С.Руссова, яка і обгрунтовала принципи народності – індивідуалізація, демократизація, гуманізація. Саме ці принципи витримали випробування часом, і є актуальними і сьогодні. На думку С.Руссової, «народ без народності – це тіло без душі», тому вона була глибоко переконана, що «мудрість предків – це дзеркало для нащадків» і відстоювала виховання дітей засобами народної педагогіки.

                   Народна педагогіка – це колективна творчість народу, колиска наукової педагогіки, їй стільки років, скільки років народу. Вона значно впливає на розвиток і формування сучасної наукової педагогіки.

                     Етнопедагогіка завжди актуальна, тому, що вона високогуманна і моральна. Вона виховує повагу до старших, чемність, працьовитість, гостинність, скромність, правдивість, чесність.