Народознавство — ключ до пізнання національного духу, усвідомлення неповторності й самобутності кожного народу, його індивідуальних рис у загальній структурі людської цивілізації. Специфіка природно-географічного середовища, господарського укладу, своєрідність історичної долі народу витворюють неповторну соціокультурну атмосферу, специфічну духовну ауру, що стимулює подальші творчі пошуки людини. Народознавство дає відповідь на питання, що може людина зробити в даних конкретних умовах, у яких сферах її творчість може бути найбільш успішною і плодотворною, які резерви і передумови є для цього, як зберегти й розвинути той могутній внутрішній заряд народного самовиявлення і самовідтворення, який кожне нове покоління одержує у спадок від попереднього. Ці проблеми є особливо актуальними для кожного народу сьогодні, на межі II і III тисячоліть, що характеризується подальшим посиленням міграційних процесів. Цілком очевидно, що через історичну інерцію домінуюча роль у кожному суспільстві буде належати народам (етносам). До того ж незмінною лишається сама природа людини: людська індивідуальність прагне відтворити в особі те, що закладено в ній генетично, тобто вона завжди залишається істотою біо-соціокультурно-духовною. Навіть в умовах найбільшого соціальне-економічного благополуччя і побутового комфорту людина завжди підсвідомо прагне до єднання із своєю культурно-духовною ейкуменою, без чого вона ніколи не відчуватиме внутрішньої гармонії і душевного комфорту. Народознавство для сучасної молодої людини — це своєрідний орієнтир у складних процесах самопізнання, громадянського самовизначення, у пошуках шляхів творчого самовираження. Досвід показує, що тільки незалежний базовий рівень власної національної культури, засвоєний людиною в юному віці, є ядром, основою її духовного й соціального становлення, а рідна культура—це той надійний плацдарм, що стимулює постійне нарощування й розвиток її потенційних творчих можливостей. Процес вивчення юною особистістю народознавства — це процес пізнання і засвоєння культурно-духовних здобутків свого народу. В умовах державотворення ми повинні віддати перевагу принципу активно-пізнавальному, дієвотворчому. Тобто народознавство має вчити молоду людину не тільки оглядатися назад, а й з упевненістю дивитись уперед, розкрити перспективу подальшого розвитку рідної культури в сучасних умовах. Адже йдеться не лише про осягнення й репродукцію на рівні почуттів і свідомості культурного досвіду минулих поколінь українського народу (на рівні замилування всім своїм»), а й залучення підростаючого покоління до відтворення культурного середовища в межах, які визначає суспільний історичний прогрес, до подальшого розвитку й піднесення на вищий щабель національної культури українців, як і будь-якого іншого народу.

 Першочерговим завданням є чітке окреслення змісту поняття «НАРОДОЗНАВСТВО», яке трактується в науковій літературі та в публіцистиці досить неоднозначне. Під народознавством розуміємо ту галузь гуманітарної науки, яка дає знання про особливості духовної й матеріальної культури народу, нації (етнографічні спільності), що знайшла своє відображення в традиції.

Українське народознавство — це знання про традиційний родинний уклад українців, громаду й громадське життя, звичаї й вірування, житло, харчування, одяг, переважні трудові заняття та знаряддя виробництва, про його народне мистецтво, фольклор. Це також знання про усталені норми людського співжиття — про мораль, етикет, народні знання (засоби народного виховання, народної медицини, метрології, агрономи, гідрометеорології та ін.).

Виховання учнів засобами народознавства відбувається під час вивчення основ наук (історія, географія, мова, література, біологія, музика й співи, малювання, трудове навчання). На таких уроках учитель знаходить прийоми і засоби прилучення учнів до народних джерел, органічно поєднує навчальний матеріал підручника з місцевим краєзнавчим. Це сприяє кращому засвоєнню знань з даного предмета.

Основна мета факультативного курсу «Українське народознавство  в умовах полікультурного суспільства» - формувати навчально-виховний процес так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а в ньому пізнав себе.