Понад 20 сонетів (21, 42, 115, 116, 130 та ін.) присвячено вічній темі кохання і пов’язаній з нею гамі почуттів: радощів і страждань, надії і суму.

Риса, яка відрізняє сонети Шекспіра – показ тонких переживань людини в яскравих, інколи незвичних образах. Внутрішній світ того, хто любить, різнобічний і складний. У нього по-справжньому кохає лише той, хто в коханні бачить єдину живу і добру силу. Любов – це всепоглинаюча, всеохоплююча пристрасть. Вона обов’язково пов’язана із благородством душі, що доходить до самовідданості. Людина, яка любить, ніколи не побажає зла коханому і ніколи не буде мститися. Вона бажає щастя і добра навіть тоді, коли страждає без взаємного кохання.

         Для Шекспіра кохання дуже багато значило в житті. Він то намагається приховати свою любов і пише, що про неї голосно не говорять, більше про любов повинні говорити дії. То охоплений пристрастю, готовий кричати про своє кохання на весь світ. Кохану Шекспір подає як реальну жінку з усіма рисами земної істоти. Він не ідеалізує її, вона з вадами і недоліками, безмірно кохана.